Все эти дни, Господь, я плачу и страдаю.
В своих мольбах Тебя я прославляю.
Спасибо Господи за то, что дал мне жизнь такую,
Я б не хотела никакую бы другую.
Жизнь наша здесь, как будто испытанье
Пред жизнью вечной с Богом, Иисусом.
И главное, чтоб было бы желанье
Дверь отворить в душе для Господа, Иисуса.
Жизнь бьёт нас иногда уж очень больно
И плачем мы, и ропщем, и страдаем.
Нам нужно научиться быть довольным –
Ведь душу мы для Бога закаляем.
О Господи, благодарю за эти испытанья,
Что в моей жизни происходят ежедневно.
Чрез них приходят истины познанья...
Друзья мои, да не прйдут они бесследно!
Вера Плесовских,
-
Люблю Бога и знаю, что Он любит меня! Бог проводил и проводит меня через много испытаний, которые иногда мне непонятны, но я уверенна, что Он знает, что лучше для меня и я Ему полностью в этом доверяю. Слава Ему за Его безграничную любовь и терпение ко всем людям! сайт автора:личная страница
Прочитано 5914 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
